Буквиця

Родова латинська назва (у перекладі – “красива голова”) буквиця отримала за красу суцвіття, що складається з великих квіток.

У минулому буквиця широко використовувалася як і народної, і у клінічної медицині. У ряді країн, наприклад, у Франції, Німеччині та ін, буквиця є офіційною лікарською сировиною.
Стародавні вважали, що буквиця володіє силою “розвідної, що зміцнює”, а коріння її – блювотним. У народній медицині трава з квітами вживалася при “слабкості нервів, головних нападах та судомних хворобах”; так уважав і Гален. Лікарі минулого рекомендували буквицю при “простудній ломоті”, при ушкодженнях легень та нирок. Особливо у великому вживанні ця трава була в давніх римлян.
Відвар її в червоному вині давали при цинготних та друга виснажливих проносах. Сушене листя буквиці, витерте в порошок, використовували як нюхальний засіб для “лікування мокротиння”, при тривалому нежиті та головному болю. Не випадково в старовинних лікарнях вважалося “буквицею можна лікувати 33 недуги”.

У сучасній народній медицині траву буквиці використовують при шлунково-кишкових захворюваннях (гастрит з підвищеною кислотністю, біль у ділянці шлунка та кишечника, періодичні запори, порушення травлення). Буквиця заспокійливо діє на центральну нервову систему, тому вона показана при нервовому виснаженні, підвищеній нервовій збудливості та мігрені.