Спориш

З давніх-давен застосовувала народна медицина спориш як в’яжучий і кровоспинний засіб при проносах, виразці шлунка, хворобах печінки, нирок і сечового міхура. У деяких країнах настоями споришу лікують туберкульоз. У Болгарії кашка зі свіжої трави застосовується для лікування ран, що погано гояться.
З лікувальною метою використовують практично всю надземну частину рослини. Збирають траву під час цвітіння. Скошують спориш косою або зрізають серпом верхівки, намагаючись не зрізати грубого нижнього листя. Сушать на горищах під залізним дахом або під навісами з гарною вентиляцією, розкладаючи тонким шаром на папері та перемішуючи. Зберігають траву у паперових пакетах у сухому прохолодному приміщенні – до 3 років.

Трава споришу – комора цінних біологічно активних речовин. У ній містяться флавоноїди, гіркоти, смоли, дубильні речовини, вітаміни С, Е, К, провітамін А, слиз, а також сполуки кремнієвої кислоти. Препарати застосовують як сечогінний, протизапальний, кровоспинний засіб. Вони сприяють відходженню щільних, кам’янистих утворень при сечокам’яній хворобі. Настої та відвари споришу застосовують при туберкульозі нирок та легень, при кровотечах після пологів. Відвари рекомендують для полоскань при запаленні ротової порожнини і слизової оболонки губ. Особливо ефективний спориш під час лікування порушень сольового обміну. Есенцію зі свіжої трави використовують у гомеопатії.