Гадючник в’язолистий

У народній та науковій медицині ряду західноєвропейських країн гадючник в’язолистий застосовують як загальнозміцнюючий, сечогінний, протизапальний, в’яжучий, спазмолітичний та протимікробний засіб. Квітки входили у фармакопеї Бельгії та використовувалися при ревматизмі. У Польщі їх настій рекомендують при підвищеній температурі, захворюваннях верхніх дихальних шляхів, гострому та хронічному ревматизмі. Седативна дія квіток гадючника не гірша, ніж валеріани. У Білорусії порошок квіток використовують при екземі, корені — при злоякісних пухлинах і як противиразковий засіб.

Настій трави приймають при гіпертонічних нервових хворобах, як протиглісне; зовнішньо – при захворюваннях шкіри.

Українська назва рослини «гадючник» пов’язана з тим, що відваром з трави гадючника в’язолистого промивали рани після укусів змій.

У квітках гадючника в’язолистого містяться ефірна олія (0,2%), ароматичні сполуки (етил-бензоат, бензальдегід, метилсалиці-лат, ванілін, саліцилова альдегідів), фенолкарбонові кислоти (галова, хлорогенова, саліцилова), стероїди 3 — 19%), флавоноїди (4-9%), вищі жирні кислоти (стеаринова, ліноленова), каротиноїди, аскорбінова кислота.