Репішок

Багаторічна трав’яниста ароматична рослина сімейства розоцвітих. Стебло прямостояче, близько 90 см заввишки, шорстковолосисте. Листя чергове, переривчасто-перисте, з прилистками. Квітки дрібні, золотаво-жовті, правильні, п’ятичленові. Суцвіття довге, верхівкове, простий колос. Цвіте у червні-липні. Насіння – шипуваті горішки, що чіпляються за одяг людей і шерсть тварин. Смак рослини гіркий, в’яжучий, терпкий, запах слабкий, пряний.

Лікарською сировиною служить трава, яку збирають до та під час цвітіння, до плодоношення, іноді коріння. Облистяні стебла зрізають на висоті 7-10 см від землі. Сушать у тіні, під навісом чи сушарці за нормальної температури 40—50 °З. Зберігають у дерев’яній тарі 2 роки.

Препарати репішку мають протимікробну, протизапальну, тонізуючу, сечогінну, жовчогінну, знеболювальну, кровоспинну, в’яжучу, протиглистову, протипухлинну властивості.
У народній медицині репішок використовується при лікуванні хронічних захворювань печінки (камені, гепатити, цироз), серця, запаленнях жовчного міхура, доброякісних і злоякісних пухлинах, виразках, що погано гояться, фурункульозі. Крім того, він застосовується для лікування подагри, ревматизму, люмбаго (простріл), при геморої, шлункових хворобах, поліпах у кишечнику, млявості кишечника, кровохарканні та запаленні слизової оболонки гортані, при ангіні.